Кожен регіон України має власні мовленнєві особливості, які є частиною його культури та складовою місцевого колориту.
Рівненська область не стала винятком. Детально про діалекти Рівненщини, що надають мові її мешканцям самобутності й барвистості, розповість подальший текст.
Стаття викладає погляд дослідників на лексику корінного населення зони Середнього Полісся, та зосереджує увагу на специфіці їх говірки, характерній для підпорядкованій Рівному області.
Мовознавці про етимологію діалектних слів регіону
На думку науковців, Рівненщина є краєм, у якому збереглося чимало давніх слів, що виникли за доби Київської Русі. Цей лексичний матеріал є відображенням розвитку фонетики, морфології та синтаксису в епоху Середньовіччя, в період ХІ–ХІІ століть.
Донедавна східно-поліські говірки Рівненської області, що мають певні відмінності від мови волинян та говору мешканців Тернопільщини, достеменно не вивчалися.
Але наразі відповідна тема набула актуальності. Її ретельним дослідженням зайнялося декілька сучасних фахівців. Серед них варто назвати діалектолога Олександра Котяша, який видав словник діалектів Рівненського Полісся. Це довідкове видання включило близько трьох тисяч лексичних одиниць.
Мовознавець зауважує, що первозданний вигляд говірки даного регіону, який є його малою батьківщиною, зберігався приблизно до 1980-х років.
Нині носіями відповідно лексики є люди найстаршого покоління, яким зараз понад 80 років. Котяш наводить багато слів-архаїзмів, які в рівненських селах практично щезли, по мірі того як зникло домашнє ткацтво.
До них варто віднести такі лексизми, як «кокушка» (частина верстата), «одяжичи», «заперенька», «маковки» та інші. Науковець наводить популярні слова Рівненського діалекту, що використовуються для уточнення місця – вони звучать як «адего», «аньо», « тутека» та є аналогами літературних «отут», «ось», «тут».
Автор словника діалектизмів цього краю згадує, як у дитинстві часто чув від дідуся й бабусі вислів «рідкий мозок» – ним називали забудькувату людину.
Деякі письменники використовують діалектні слова регіону, щоб додати автентичності літературним образам персонажів своїх творів. Така тенденція є характерною для літературної творчості уродженки Вараського району Юлії Новак-Голубєвої.
Ця сучасна письменниця вважає, що діалектизми, які відображають давні мовні традиції Рівненщини, заслуговують на те, щоб їх пам’ятали й берегли, називає їх «хатньою мовою» своєї малої батьківщини.
Юлія Новак-Голубєва, яка досліджувала діалект регіону, відзначає, що в розташований поряд у ньому селах можуть вживатися різні слова. Наприклад, товчену картоплю мешканці села Городець називають «товмачем», села Великі Вавки – «товчеником», а в сусідніх населених пунктах на картопляне пюре кажуть «товканиця» та «бульобниця».
Поділяє погляд цієї літераторки щодо важливості збереження діалектизмів і мовознавиця Юлія Ричагівська. На її думку, у цьому західноукраїнському регіоні є очевидним симбіоз західнополіських та середньополіських говірок.
Філологиня відзначає мовну строкатість говірки Рівненської області, обумовлену історичними процесами.
Архаїзми регіону
Ці застарілі слова, що поступово виходять із вжитку, замінюючись сучасними літературними аналогами, присутні здебільшого в лексиці мешканців Рівненщини похилого віку.
Наприклад, рівняни часто кажуть замість «дуже» діалектизм тотожного лексичного значення «вельми» – його вживають і молоді люди.
Можна почути в повсякденній мові жителів цієї місцевості і такі архаїзми як «палятурка» (замість «обкладинка»), «леліяти» (літературні аналоги – «голубити», «плекати») та «бадилля» (це слово-назва стебел рослин коренеплідних та трав’янистих).
Регіональні говірки Рівного пропонують власну альтернативу таким словам як «веселка», «яма» та «разом» – це «дуга», «вирва» та «купно».
А слово «кварта» в цій області означає «чашка».
Попри комуністичну пропаганду за радянської доби, яка наголошувала на тому, що такі слова є застарілими й пропонувала замінювати їх російською калькою, чимало відповідних лексем у цій області збереглися та залишилися вживаними дотепер.
Проте очевидною для нашого часу є тенденція поступового витіснення архаїзмів словами літературної української мови. Це пов’язане з виїздом із сіл молоді на навчання, яка часто не повертається, а коли й повертається, то вже не є носієм місцевого говору.
Особливості діалекту Рівненщини
Для певних куточків цього краю є характерними свої слова. Наприклад, у його північній частині нерідко говорять «петух» замість «півень».
В обласному центрі й передмісті вирощені на городі овочі й зелень зазвичай називають «городиною». Подекуди в області можна почути й діалектизм Галичини, запозичений з польської мови – «трускавки», що означає «полуниця».
Місцевими аналогами слова «велосипед» є «ровер» та «лісапед». А діалектизми «шмата» та «гонуча» тут часто використовують, маючи на увазі ганчірку.
Можна навести приклади й інших досі поширених слів, які демонструє автентична мовна культура Рівненщини:
- «гора» – так називають горище;
- «картопляники» – це місцева назва дерунів;
- «бузько» або «боцюн» – регіональний аналог слова «лелека»;
- «бояти» – говорити, розмовляти;
- «клумки» – пожитки, сумки, речі.
Деякі діалектизми мешканці області використовують, називаючи предмети вбрання. Жилетку вони називають «камізелькою», головний убір – «каптуром».
Характерними для говірки півночі Рівненщини є дифтонги – вимова двох голосних звуків як одного складу. Тут можна почути слівце «душничок» – це місцева назва стограмової склянки.
Аналогом літературного слова «відпочинок» або «перепочинок» є діалектизм «перекур».
Як вважають філологи, історія Рівненського діалекту відіграла позитивну роль в творенні сучасної літературної української мови. Вона стала поштовхом для її розвитку.
Вивчення архаїзмів дає можливість дослідникам дізнатися більше про мову наших пращурів, що сягає корінням глибини століть.
З плином часу слова-діалектизми поступово зникають із вжитку. Є ймовірність, що досить скоро багато з цих взірців регіональної автентичної лексики можна буде знайти лише в словниках.
Водночас тема діалектів різних областей України вважається актуальною для вивчення дослідниками.
Мовознавці відзначають такі типові говіркові риси Рівненщини, які різноманітність та неоднорідність – ці особливості зумовлені розселенням у відповідній місцевості багатьох слов’янських племен, кожне з яких мало власний говір.
