Регіон Рівненського Полісся відрізняється певною географічною ізольованістю. Ймовірно, його розташування серед лісів та боліт посприяло збереженню прадавніх сакральних ритуалів і унікальних гастрономічних традицій.
У своїй переважній більшості народні звичаї Рівненщини відображають глибокий зв’язок людини з природою. Деякі з них навіть офіційно занесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.
Водіння Куста – унікальний обряд Рівненщини
Така обрядова традиція є одним із найдавніших язичницьких літніх ритуалів Європи. В окремих куточках Рівненщини, наприклад, у селі Сварицевичі Сарненського району її дотепер відтворюють щороку на Трійцю.
Обряд «Водіння Куста» не позбавлений сакрального підґрунтя та є актом аграрної магії. У давні часи поліщуки вірили, що навесні душі померлих предків приходять у наш світ крізь молоду зелень. Мета такого дійства – замовляння на дощ, захист від природних стихій та закликання доброго врожаю.
Цей обряд, як і інші відомі традиції та звичаї Рівненщини, має власні канони та сюжет.
Починається він із того, що гурт дівчат обирає з-поміж себе найвродливішу незаміжню юнку. Її пишно, з ніг до голови, прикрашають кленовим листям, гілками калини, лепехою (аїром) та польовими квітами, створюючи образ живого дерева – Куста (або Кустянки).
Потім дівчата водять «Куста» від хати до хати, вигукують побажання добробуту та співають специфічні «кустовські пісні» з характерною тисячолітньою мелодикою. Господарі щедро обдаровують гурт грошима, пирогами й солодощами. Існує стійке повір’я: чим більше «Кустів» відвідає обійстя, тим кращим та більш щедрим на врожай буде рік.
Які різдвяні традиції збереглися на Рівненщині?
Різдво в цьому регіоні є особливо визначним святом, яке поєднує релігійну таємничість із родинним затишком та специфічним обрядовим етикетом. Його відзначають, дотримуючись ряду давніх етнічних та християнських канонів.
Відомі такі народні звичаї Рівненщини, пов’язані з зустріччю Різдва.
У деяких поліських родинах на Святвечір зберігся звичай їсти всі пісні страви з одного великого спільного глиняного посуду. Ці традиційні наїдки виставляють на стіл по черзі: з’їли один – забирають і заносять наступний. Тарілки на стіл не ставлять взагалі, а в кожного учасника родинної трапези є лише ложка.
Важливими атрибутами Різдва в Рівненській області понині є обереги – символи захисту домівки та її мешканців. Перед вечерею під стіл або на кути столу під скатертину чимало мешканців регіону обов’язково розкладають зубчики часнику (для захисту від злих сил) та ставлять житній або пшеничний дідух – уособлення духу предків та майбутнього добробуту.
Традиційними на Святвечір у поліщуків є 12 страв. Ті, хто дотепер шанує християнські традиції Полісся, обов’язково частують родину під час ритуальної вечері багатою кутею з медом, маком та горіхами, гречаними варениками з квасолею, грибною підливою (юшкою), сушеним коропом, пісними голубцями з картоплею або пшоном та узваром. Цікаво, що воду для приготування такого напою з сухофруктів звичай велить поліщукам набирати з криниці до сходу сонця.
Які весняні та літні обряди проводять на Рівненщині?
Краєзнавцям відомо декілька регіональних календарно-обрядових традицій, що припадають на весну та літо. Кожна із них являє собою самобутній ритуал.
До наших днів у певних селах регіону збереглися такі народні обряди Рівненщини весняно-літнього циклу.
«Креснянка» – це унікальний поліський ритуал зустрічі весни перед Великим постом. Дівчата під час такого дійства ходять гуртом вулицями села із короваєм. Учасниці «Креснянки» «гукають весну» і підкидають обрядову кашу біля старого дерева, щоб закликати птахів та тепло.
Відомі також Стрітенські «Громиці». На день Стрітення Господнього у церквах регіону святять воду та особливі великі свічки. Відповідно до релігійної традиції Рівненщини, їх називають «громичними». Упродовж року їх запалюють під час сильних літніх гроз і ставлять біля ікон, щоб уберегти дім від удару блискавки та пожежі.
Свої особливості в регіоні має відзначення свята Івана Купала. Для нього є характерною особлива містика. Обряд літнього сонцестояння на цій території українського Полісся зберіг свій магічний характер. На берегах річок (наприклад, Горині чи Стиру) молодь увечері традиційно палить величезне багаття (ватру), водить хороводи, плете й пускає на воду вінки з лісових трав із запаленими свічками.
Під час відзначення весняних обрядових свят до нашого часу подекуди збереглися й такі давні звичаї Полісся як символічне знищення солом’яного опудала Марени. Цю одягнуту в жіноче вбрання ляльку, що уособлює зиму, смерть, застій та згасання природи, спалюють або топлять у воді.
Які весільні традиції характерні для Рівненщини?
Ці святкові обряди Рівненського Полісся демонструють унікальне, гармонійне поєднання символічних сценаріїв, пісенного фольклору та спеціальних ритуалів під час застілля. Сама трапеза банкету весілля в цій місцевості є структурованою. Вона включає ритуали, що відбуваються в певній послідовності.
Фахівці, які займаються вивченням етнічної культури регіону, виявили такі традиції Рівненщини на свята з нагоди одруження молодят.
Особливі запросини
Запрошувати на своє весілля молодята заходили безпосередньо до хати, щоб «не просили на дорозі». Молода при цьому вклонялася й цілувала всіх присутніх, промовляючи традиційні слова запрошення на хліб-сіль і на свято.
«Ходіння на п’яти стул»
Весілля на Поліссі традиційно поділялося на кілька етапів чи заходів (столів). Основне дійство складалося з трьох заходів, між якими гості танцювали. Потім роздавали коровай. Близькі родичі залишалися на четвертий захід, а пригощання на вулиці для інших людей умовно називали «п’ятим стулом».
Злучання свічок
Доказ того, що деякі весільні обряди Рівненщини є справді унікальними. Під час його проведення родичі нареченого та нареченої обв’язували дві вінчальні свічки. Цей акт символізував священне єднання двох людей та їхніх родин.
Співання «сиру»
Після того як молоді сідали за стіл на свої почесні місця («посад»), незапрошені на весілля гості («запорожці») починали співати обрядових пісень і вимагати «сир», який їм повинна була дати сваха з боку нареченого.
Червона хустка
Це традиційний та улюблений подарунок для жінок на Поліссі (наприклад, на Сарненщині), який активно використовували під час різних святкових обрядів та дарування. Самобутня культура Рівненщини заохочувала відповідний презент і на весіллі. Хустка червоного кольору вважається атрибутом щасливої жіночої долі, життєвої сили та пристрасті.
Які традиційні страви готують у Рівненській області?
Загалом поліська кухня віддає перевагу таким технологіям як тривале запікання та в’ялення. Її гастрономічними візитівками є наїдки, в рецептурі яких присутні дари лісу й річкова риба.
У даному регіоні популярними вважаються декілька місцевих страв:
- мацик – густо заправлене часником та іншими спеціями сиров’ялене свиняче м’ясо в оболонці з свинячого шлунку;
- картопляники з грибною поливкою – народні свята Рівненщини та родинні рідко обходяться без такого смаженого на пательні частування;
- зелений борщ із коропом – автентична перша страва, в якій замість м’ясного бульйону використовується грибний відвар, а ще до неї додається щавель і шматочки запеченого або обсмаженого коропа;
- каша князів Острозьких – таку кашу готують за старовинними рецептами волинського Полісся, що збереглися з княжих часів (у ній має бути кілька видів круп, велика кількість сухофруктів, мед та горіхи).
Інші наїдки, характерні суто для кухні поліщуків (Рівненська область), – це куліш з раками, деруни з пшоном та варені гречаники з квасолею.
Цікаві факти про народні традиції Рівненщини
Можна навести чимало дивовижних відомостей про цей куточок українського Полісся, який додає йому самобутності, етнічного колориту та привабливості для мандрівників.
На території даного регіону досі збереглися давні ремесла – бортництво («дике» бджільництво) та серпанкове ткацтво (технологія виготовлення найтоншої автентичної тканини серпанку з надтонкого льону).
У північних районах області понині простежуються відголоски давнього язичницького шанування природи. Люди ставляться до багатовікових дерев як до живих істот. Яскравий приклад — Юзефінський дуб (Рокитнівщина). Вік цього дерева оцінюють у понад 1300 років. За місцевими повір’ями, він є свідком походів князя Ігоря, а дотик до кори дуба дарує здоров’я й життєву силу.
Дізнатися й побачити на власні, які звичаї збереглися на Рівненщині, можна, приєднавшись до тематичних екскурсійних турів. Місце проведення таких заходів – це розташований у Рівному на березі озера Басів Кут парк історичної реконструкції «Оствиця». Місцевими краєзнавцями також організовуються для туристів поліські етнотури – вони знайомлять з традиційними ремеслами мешканців регіону, поліською вишивкою та пісенним фольклором.
Елементи обрядової творчості містять сучасні святкові сценарії, які проходять у рамках відзначення релігійних та календарних свят в обласному та районних центрах.
Детально про історично-культурну спадщину волинського Полісся, про популярні в минулому місцеві сакральні та святкові ритуали та про те, які обряди є на Рівненщині увіддалених селахдосі, розкажуть і гіди обласного краєзнавчого музею міста Рівне.
