Рівненська область – регіон, в якому збереглося багато пам’яток старовинної архітектури. Короткі описи будівель, що в далекому минулому були резиденціями й оселями можновладців та інших видатних людей Речі Посполитої, наводяться нижче.
Усі ці замки Рівненщини, екскурсії до яких в супроводі гіда пропонують місцеві агенції, варті, щоб їх побачити – це справжні перлини української історичної спадщини.
Замки Рівненщини, найвідоміші споруди
Замок Чарторийських
Знаходиться дана споруда-укріплення, що належала волинському князю Федору Чарторийському, в невеликому містечку Клевань. Відстань від цього населеного пункту до Рівного становить близько 22 км.
Орієнтовний вік фортеці, яка частково зруйнована, налічує більше п’яти століть. Добре зберігся масивний міст із чотирма арками, що через рів веде до входу в замок. На ньому навіть досі видно декор – фрески. Будівля обладнана п’ятикутними кам’яними баштами.
Як свідчать історики, товщина стін замку становить чотири метри, а високі вежі, всередині яких знаходився арсенал та бастіони, забезпечували можливість оборони його з усіх боків.
Замок Чарторийський з честю витримував атаки й облоги ворогів. Наприклад,у 1640 року він виявився неприступним для татарський військ, які впродовж тижня даремно намагалися взяти цей форт.
Згодом споруда слугувала приміщенням колегіуму єзуїтського ордену, потім у ньому розташовувалася польська гімназія, а ще пізніше вона стала духовним училищем. За часів минулого століття Клеванській фортеці довелося бути будинком для безпритульних, сирітським інтернатом, базою НКВС, профтехучилищем і навіть лікувально-трудовим профілакторієм для алкоголіків.
Останні 35 років будівля не використовується – відбувається її поступове руйнування.
Новомалинський замок
Це визначне місце маленького села Новомалин, що віддалене від містечка Острог на 10 км. На жаль, Новомалинівській палацу-фортеці до наших часів вціліти на вдалось – збереглися лише її фрагменти.
Це не дивно – адже забудова відповідної споруди почалася ще наприкінці ХVI століття. Зводився даний замок за розпорядженням брата Великого литовського князя Свидригайла. Згодом можновладець вирішив подарувати палац одному зі своїх васалів – Ело Малинському. Це був дійсно розкішний презент, що родом Малинських надзвичайно цінувався.
Палац, який звели на березі річки Світенко, був оригінальної, п’ятикутної форми. Кожен із його кутів вінчала висока вежа, теж п’ятикутна. За часів ХVIІ століття до садиби добудували ще додаткову частину в шикарному стилі бароко. А ще через два століття за наказом Кастільди Малинської цей архітектурний ансамбль доповнився капличкою, що мала своєрідний, гострий купол.
Приблизно того ж часу маєток був прикрашений скульптурами Томаша Оскара Сосновського – чергового його власника.
Зруйнована вся ця велич і розкіш була не стільки невблаганним часом, скільки двома світовими війнами. Зараз тут можна побачити тільки залишки фундаменту, практично зруйновані вежі та неготичну каплицю.
Острозький замок
Найвідоміша пам’ятка Острога, на території якої нині знаходиться краєзнавчий музей.
Колись цю оборонну споруду звели на високому пагорбі, біля річки Вілія. Екскурсія до Острозького замку є цікавою подорожжю, під час якої гіди проводжають туристів до таємних підземель фортеці, дають можливість оглянути її древні башти та послухати легенди про це місце.
Відомо, що на початок ХІІ століття місто Острог уже існувало. Звели його там, де раніше розташовувалися древньоруські укріплення, які були зруйновані монголо-татарською навалою 1241 року.
Спершу побудували вешу-донжон, що нині носить назву «Башта мурована» – дотепер вона добре збереглася. Архітектурний комплекс включає й інші споруди, що з’явилися тут за часів середньовіччя (XV-ХIV ст.): Богоявленський храм та Круглу башту. У 1905 році над брамою тут побудували дзвіницю – її також можна оглянути.
Удалося зберегтись до нашого часу і давнім оборонним спорудам: Татарській башті та Луцькій брамі.
Цікавою є історія Богоявленького собору. Церква ця була побудована на честь перемоги, яку здобув над московськими військами батько Костянтин Іванович Острозький – батько власника маєтку. Відбувалася битва недалеко від Орші.
Упродовж цілого століття храм був найбільшою, культовою християнського спорудою великого західноукраїнського регіону, який охоплював Волинь, Поділля й Галичину.
Корецький замок
Історична пам’ятка міста Корець, що розташоване на трасі Рівне – Київ і знаходиться в 70 км від обласного центру.
Від середньовічної фортеці, яка колись була власністю українського виробника фарфору, зараз лишилися тільки руїни.
Зберегтися вдалося фрагментам мурів. Колись цим маєтком володів підприємець Юзеф Чарторийський. Будівництво його датується ХVІІІ століттям. Для спорудження даного об’єкту архітектори обрали популярний за тих часів стиль palazzo in fortezza: його фасад демонстрував типовий вид укріплення епохи пізнього бароко, а інтер’єр був оформлений як вишуканий палац.
Елементами цього архітектурного ансамблю була в’їзна брама, яку вінчала башта з годинником, та споруджений з каменю міст. Під мостом був глибокий яр – він робив замок неприступним.
Всередині споруда палацу, окрім головної частини, з вестибюлем та залою для балів із величезними панорамними вікнами, мала три крила.
Публіцистом Коетаном Козьмяном інтер’єри Корецького замку були описані як «не шикарні, проте пристойні». Відомо, що в них знаходилися меблі, які вироблялися на підприємстві власника цього палацу.
Ім’я Юзефа Чарторийського вписане в історію української промисловості як підприємця, що виготовляв фарфорові вироби, а з 1791 року вперше на території України став випускати порцеляну.
Відомо, що однією з причин руйнації палацо-замкового комплексу стала пожежа, що виникла через забитий димохід.
Палац Стецьких
Будівля, рештки якої можна побачити у Великих Межирічах – селі, відділеному від містечка Корець на 27 км.
За давніх часів тут стояв старий замок, який зруйнувався. Ідея побудувати палац на його місці виникла в останнього королівського хорунжого – Яна Стецького.
Проект забудови створив Домінік Мерліні – польський архітектор з італійським корінням. Завершене відповідне будівництво було в 1789 році. Звели замок у стилі класицизм. Ця будівля була двоповерховою. Інтер’єр палацу включав багато приміщень, зокрема їдальню, вестибюль, більярдну та покої. На його верхньому поверсі знаходилася простора зала для балів.
Стіни обабіч сходів були декоровані вишуканим розписом, а з вікон бальної залі відкривалися чудові краєвиди.
Колись навкруг палацу Стецьких розташовувалася паркова зона з мощеними стежками для прогулянок, затишними альтанками та мініатюрними штучними водоймами. Частиною цієї території був ботанічний сад.
Відповідні об’єкти відтворив на своїх полотнах білоруський художник Наполеон Орда.
Панувати рід Стецьких у цьому палаці зміг лише до 1831 року. Тоді маєток був у можновладців відібраний представниками російської царської армії, які увійшли до міста.
За радянських часів унікальна старовинна будівля використовувалася як склад для сільгосппродукції, а згодом у ній відкрили школу-інтернат.
Губківський замок
Одна з найдревніших пам’яток Рівненщиини, побудована над річкою Случ. У середньовічних письменах йдеться, що в 1504 році Губківський замок був зруйнований татарами.
Як свідчать науковці, ця споруда була найбільш потужним фортом у цілому краї. Зведена вона була на пагорбі більш ніж 32-метрової висоти. За міцністю твердиня перевершувала замок Луцький, що також славився неприступністю.
Дотепер збереглися лише руїни замку, історичні факти про нього та багато дивовижних легенд.
Колись власником фортеці був князь Семашко. Твори народного епосу змальовують його як жорстокого та свавільного можновладця. Він володів незліченними скарбами, і для їх збереження звелів підлеглим вирити під замком глибокі підземелля з ходами. Підземні приміщення князь використовував і для того, щоб у них катувати непокірних.
Ширилися чутки, що Семашко пов’язаний із темними силами – тому перехожі намагалися обходити це містичне місце, тримаючись від нього якнайдалі. А хто не міг цього зробити, проходив повз руїни, хрестячись та з молитвою на вустах.
Одна із легенд розповідає про кохання між дочкою князя та простолюдином. Дізнавшись про почуття своєї доньки, батько наказав замурувати дівчину в високій вежі. Але закохані настільки сильно любили один одного, що продовжили зустрічатися, перетворюючись на птахів – соколів. Коли володар маєтку дізнався про це диво, він їх прокляв. Через прокляття закохані не змогли повертати собі людську подобу, назавжди залишившись соколами. Тому й гори цієї місцевості називаються Соколиними.
Палац Красицьких
Побудований у 1827 році маєток можна побачити на рівненському Поліссі, в селищі Володимирець, яке знаходиться між акваторіями рік Горинь та Стир.
Першим власником цієї садиби був польський пан Фердинанд Красицький. Того часу маєток був оточений доглянутим парком, у якому росли дерева рідкісних порід. Замість стежок на парковій території були широкі дороги. По них їздили кінні екіпажі.
На початку минулого століття палац Красицьких був викуплений родиною з Бельгії де Пурбе. Панування даного сімейства в маєтку закінчилося в 1939 році, коли свої порядки в краї почала впроваджувати радянська влада.
Не зруйнували панську будівлю «совєти» лише з двох причин – вони влаштували в приміщенні палацу притулок для сиріт та відділ комуністичної пропаганди. Плакати з ленінськими гаслами висять тут на стінах дотепер.
Біля колишньої садиби можна побачити створену штучно водойму, що підкорює мальовничістю й красою – зараз вона дуже чиста, тут можна купатися. Серед відповідного басейну знаходиться острівець.
Під час екскурсії до палацу Красицьких гід традиційно знайомить туристів із легендою про те, як лютий поміщик Фердинанд вирішив покарати одну зі своїх кріпачок, що насмілилися без дозволу взяти хліб для своїх голодних дітей. Пан наказав охороні наздогнати жінку, а та, втікаючи болотом, загинула, потрапивши в трясовину.
Відтоді час від часу на болоті став з’являтися привід утікачки, який гукав пана, щоб забрати його на той світ. Наляканий Красицький розпорядився осушити болото, але завершити цю роботу завадив прихід радянської влади.
Садиба Валевських
Ще один палац Рівненщини, що в 1840-і роки був власністю панів Валевських. Місце знаходження цієї архітектурної пам’ятки – селище Гоща на річці Горинь, на 33 км віддалене від обласного центру.
Валевські відомі як власники однієї з найбільших вівчарень волинського краю – у ній утримувалося понад 3 тисячі овець. Також ці заможні пани мали стайню, що налічувала кілька сотень коней.
Споруда, яка непогано збереглася, демонструє типовий для альпійських регіонів і унікальний для України стиль шале. Палац являє собою будинок, що має мансардний поверх та фасад фахверкового типу.
Височіє цей шедевр європейського зодчества в оточенні парку, площа якого становить приблизно 7 гектарів. Зараз паркова зона є здичавілою та зарослого, але це не робить її менш привабливою для туристів.
Маєток з усіх боків обступають старезні каштани та ясени, що є мовчазними свідками минулих століть.
Усього парк налічує понад 30 видів чагарникових і деревних рослин.
За радянських часів старовинну будівлю намагалися осучаснити, обклавши стіни її фасаду плиткою. У результаті споруда стала виглядати цілком ординарно, великою мірою втративши свій старовинний шарм.
До недавнього часу в цьому будинку була районна бібліотека. Зараз він порожніє.
Окрім замків, палаців та інших старовинних будівель на Рівненщині є також багато древніх греко-католицьких соборів та церков – гостям цього краю варто побачити костел Воздвиження Чесного Хреста у селі Моквин, костел святого Лаврентія у Тайкурах та костел Івана-Хрестителя в містечку Дубровиця.
