Улас Самчук є однією з найвизначніших постатей минулого століття. Це людина, яка боролася за незалежність України не лише на рідній Рівненщині, а й далеко за океаном. Він сміливо заявив про голод в України ще до того, як про це стало відомо всьому світові. Письменник, журналіст, патріот, член уряду УНР (у вигнанні). За часів президента-втікача Януковича творчість Уласа Самчука заборонили вивчати в незалежній Україні.
Ранні роки
Народився Улас Самчук 7 лютого 1905 року у селищі Дермань. Це Дубенський повіт Волинської губернії. Нині це Рівненський район Рівненської області. Сім’я Уласа була досить заможною. В родині було 5-ро дітей, Улас був третім. Він обожнював своє рідне село до кінця життя. Письменник називав Дермань писанкою, центром всесвіту, найкращим селом на землі. Тут були сади, парки, учительська семінарія, церква і собор.
У 1913 році родина переїхала у Кременецький район (тоді теж Волинської губернії). Але Улас завжди пам’ятав Дермань, а у 1917-1920-х роках вчився у школі при Дерманській гімназії. У 1921-25 роках хлопець вчився в українській приватній гімназії у Кременці.
Перед тим як закінчити навчання в гімназії, хлопця призвали на службу. Служив у гарнізоні міста Тарнов у Польщі. 23 серпня 1927 року Улас Самчук дезертирував з армії, він потрапив у Німеччину. Там працював у господаря, розвозив залізо.
З 1927 року слухав курси у Бреславському (нині Вроцлав) університеті. Вивчив німецьку мову. З 1925 року видавав журнал. Друкувався у літературно-науковому віснику, куди новели надсилав з Німеччини. У 1929 році поселився у Чехословаччині. Навчався в Українському вільному університеті. Університет не закінчив. Добре розмовляв польською, німецькою, чеською, російською, трохи французькою.
До 1941 року Улас Самчук жив у Празі. Там у той період було чимало свідомих українців і кипіло культурне життя. Самчук познайомився з відомими постатями того часу. Наприклад, з Олегом Ольжичем, Оксаною Лятуринською, Олександром Олесем.
У 1941 році повернувся до Рівного. Тут був членом групи ОУН (мельниківці). Видавав газету «Волинь». У 1942 році його арештували, тому що німецька влада вважала його діяльність шкідливою. За нього заступився давній німецький знайомий, який працював тоді у Рівному у рейхкомісаріаті Україна. Самчуку дозволили писати в інформаційних німецьких виданнях. Але лише на нейтральні теми. Згодом Улас Самчук виїхав з України, адже він розумів, що радянська влада його репресує. Останні місяці війни перебував в Німеччині.
Улас Самчук як емігрант
В Україні загалом Улас Самчук прожив лише 22 роки.
У 1945-1948 роках Улас Самчук перебував у спеціальних таборах для переміщених осіб. Тоді ж був створений «Мистецький український рух». Його заснували ті митці, які не змогли жити в Радянській Україні. Улас Самчук був головою цього об’єднання.
У 1948 році Улас Самчук виїхав до Канади, де і прожив решту життя. Там йому теж було несолодко, навіть доводилося замітати вулиці. Самчук продовжував писати до останніх днів. Його романи про Рівненщину, Галичину, Карпатську Україну, українців у Чехії і Німеччини перед Другою світовою війною. Крім того, Самчук писав повісті, драми, мемуари, які розповідали про життя українців у різні часи на різних територіях.
Найвідомішими творами Уласами Самчука є роман «Марія», який вийшов у 1934 році і розповідає історію української родини. Закінчується страшним голодом в Україні. А також суперпопулярною є трилогія «Волинь. Перша частина роману «Куди тече та річка» перекладалася сербською, французькою, польською мовами та зробила Самчука одним з найпопулярніших письменників Західної України та українських мігрантів в Канаді і США. Навіть на надмогильній плиті Уласа Самчука біля Торонто написано: «Волинь. Куди тече та річка».
Останнім романом Самчука став «Ост», виданий у 1982 році в Канаді. Помер 9 липня 1987 року.
Особисте життя
У письменника було досить насичене особисте життя, яке допомагало йому творити. У 1929 році у Празі Улас познайомився з Марією Зоц. Чоловік тоді працював у комітеті уряду, а Марія прийшла до нього за довідкою. Документ був потрібен її брату Юрію. Так і познайомилися молоді люди. Марії було 20, коли вона познайомилась з Уласом. Дівчина була сиротою. Перебувала під опікою старшого брата Юрія. Вона змогла отримати чехословацьке громадянство, вчилася в Карловому університеті на факультеті фармацевтики.
Марія і Улас не були одружені офіційно, адже хлопець не мав необхідних документів. Їхній громадянський шлюб тривав 12 років. Спочатку жили окремо, потім разом. Їм було дуже складно матеріально. Особливо скрутно було з одягом, який так і рвався на подружжі.
Марія була першим критиком і поціновувачем творів Уласа. Вона читала всі його романи, а «Марію» Самчук хотів присвятити саме їй, але жінка не дозволила. Але у 1952 році роман «Волинь» Самчук присвятив Марії Зоц, хоч вона й не була його дружиною на той час.
У 1939 році подружжя разом переживало жахи війни на Закарпатті, а у 1941 році Улас поїхав до Рівного, а Марія лишилася в Чехословаччині. Дітей у подружжя не було. Стосунки на відстані не витримали випробовувань. Пара обмінювалась листами, але у Уласа Самчука вже з’явилося нове кохання.
Пізніше Марія Зоц переїхала у Львів. Вона вийшла заміж, народила трьох дітей, працювала у одній з найбільших аптек Галичини. З Самчуком вони більше не бачилися, лише раз написали один одному листа, коли Улас уже жив у Канаді.
16 серпня 1941 року Улас Самчук познайомився з акторкою Тетяною Праховою. На той момент вона була заміжня, мала сина і доньку, чоловік був на фронті. Тетяна і Улас закохалися, жінка розлучилася з чоловіком, який повернувся з фронту. Разом закохані виїхали до Європи, а тоді до Канади. Прожили до самої смерті Уласа. Тетяна Прахова померла у 1990 року і похована поряд з чоловіком.
Улас Самчук був практично невідомий в Україні аж до 1990-х років. Проте тепер він вважається одним з найкращих письменників, твори якого вивчаються і цінуються. У Рівному і на Рівненщині є чимало пам’ятників і пам’ятних дошок, присвячених письменникові.
Більше про історію та видатних людей Рівненщини дивіться у розділі “Історія Рівного“.